Сьогодні уявлення про класичного викладача кардинально трансформуються – і це особливо актуально для галузей, пов’язаних із технологіями. Щоб бути цікавим для аудиторії, недостатньо просто мати теоретичні знання – потрібно розуміти індустрію зсередини, слідкувати за мінливими трендами та вміти надихати. Саме такий підхід демонструє Віктор Каук (к.т.н., доцент кафедри Програмної інженерії, Харківського національного університету радіоелектроніки), який успішно поєднує викладання в університеті з роботою в EPAM Campus. Його досвід показує, що такий симбіоз – не просто перевага, а необхідна умова для виховання сильного покоління інженерів. Харизматична людина, life–long learner з прагненням заглиблюватися в деталі та випробовувати нові інструменти на практиці, він ділиться своїми думками про виклики сучасної освіти, секрети авторитету серед студентів та важливість залишатися цікавим насамперед для самого себе.
Як Вам вдається поєднувати викладання з роботою в ІТ–компанії, і чому це важливо?
Я вважаю, що актуальні знання – це ключове. Викладач в IT–сфері не може просто переказувати книжки – він має розуміти, як працює індустрія зсередини. Поєднання цих двох ролей дозволяє мені не лише передавати фундаментальні знання, а й ділитися власним досвідом, обговорювати тенденції, які я спостерігаю щодня. Це допомагає студентам краще підготуватися до реального світу. Поєднувати викладання та роботу в ІТ–компанії цілком можливо – завдяки правильній розстановці пріоритетів. А викладання я сприймаю як спосіб віддати належне – передати знання й досвід, які свого часу отримав сам.
З чого почався Ваш шлях у світ технологій?
Мій шлях почався з радіоелектроніки ще у 80–х роках. Тоді мій батько сказав, що бачить мене або військовим, або електронщиком. Я обрав другий варіант – і саме ця базова освіта сформувала в мені інтерес до створення "розумних речей". Це стало фундаментом, який згодом підштовхнув мене до заглиблення у сфери інформаційних технологій та штучного інтелекту.
Чому саме штучний інтелект?
ШІ – не новинка, але лише тепер він отримав потрібну обчислювальну потужність. Завдяки цьому ми спостерігаємо шалений прогрес, який змінює все – від циклу розробки програмного забезпечення до освіти.
Я іноді жартую: хоча я вже досить доросла людина, все ще хочу встигнути опанувати найцікавіше, що може бути в житті. Ця цікавість досі мною рухає. Те, що раніше вимагало команду з кількох фахівців – програміста, маркетолога та менеджера з продажів, – тепер може зробити одна людина за допомогою ШІ–агентів. Це дозволяє створювати якісні прототипи швидше та ефективніше, залучаючи увагу інвесторів чи користувачів. Епоха великих команд трансформується, а індивідуальна робота, підсилена штучним інтелектом, виходить на перший план.
У чому секрет вашого авторитету, і як вам вдається надихати студентів?
Секрет простий: якщо викладачу цікаво, то й студентам буде цікаво. Я проводжу заняття так, щоб насамперед було цікаво мені самому. Це не просто переказ книжки, а жива дискусія, під час якої ми обговорюємо проблеми та нестандартні рішення. Я не боюся робити помилки й відкрито про це кажу – адже помилки є невід’ємною частиною навчання.
Студенти мають відчувати, що викладач небайдужий. Для мене ідеальний викладач – це ментор, який може дати пораду не лише з теми заняття, а й щодо життя загалом.
Мій особистий критерій успіху як викладача: «Якщо в аеропорту або на вулиці колишні студенти підходять, дивляться тобі в очі й кажуть: “А ви мене пам’ятаєте?” – значить, ти добрий викладач».
Володіти фаховими знаннями – недостатньо. Потрібно володіти й педагогічними прийомами.
Колись у вищих навчальних закладах існувала сильна традиція підготовки викладачів саме з точки зору педагогіки. Вчили, як вести лекції, як організовувати лабораторні чи практичні заняття. Але з часом ця школа почала втрачатися, особливо з переходом до цифрових форматів. Ті прийоми, які працювали в аудиторії з крейдою та зеленою дошкою, виявилися непридатними в умовах проєкторів, онлайн–курсів і Zoom–лекцій. Цифрова епоха потребує абсолютно інших методик – інтерактивних, гнучких і таких, що враховують контекст студентів, які можуть навчатися в складних умовах, паралельно з іншими справами, навіть під час тривог.
Змінилася не лише форма, змінився підхід. Сьогодні викладач не може просто “читати лекцію” – він має створити простір для обміну ідеями, дозволити студентам бути активними учасниками, а не пасивними слухачами. Заняття має бути цікавим насамперед мені самому. Бо тільки тоді виникає той самий "вогонь", який передається іншим.
Якщо мені цікаво – я вклaдаюся, шукаю приклади, готую матеріали, обираю формат. А якщо мені самому нудно – як я можу надихнути когось іншого?
Розкажіть про момент у Вашій викладацькій кар'єрі, який змусив вас почуватися особливо гордим або задоволеним.
Я вважаю, що моя робота – це спосіб віддати належне, передати знання та досвід, які я колись отримав сам. Я намагаюся виховувати не лише професіоналів, а й особистостей. Коли я бачу, що допоміг студентам знайти свій шлях – це найбільша нагорода. Не обов'язково всі вони стануть програмістами, але якщо вони знайдуть свою пристрасть, я вважатиму, що досягнув успіху. Заради цього людина і має працювати в освіті, щоб були такі моменти, які чіпляють за душу.
Які головні виклики зараз стоять перед українською освітою?
На мою думку, є три основні виклики.
Перший, найважливіший, – це війна. Вона кардинально змінила все, і, я переконаний, те стабільне життя, до якого ми звикли, в тому самому форматі вже ніколи не повернеться. Ми повинні адаптуватися.
Другий – глобалізація. Пандемія показала, що стіни вже не важливі, важливі люди і співпраця. Тому українській освіті варто прагнути залучати й міжнародних студентів.
І третій, але не менш важливий, – генеративний штучний інтелект. Ця технологія змінює все, і ми маємо адаптувати наші методи викладання. Університет має стати не просто місцем для лекцій, а середовищем для менторства та доступу до експертів.
Цей принцип, що ґрунтується на залученні та індивідуальному підході, стає особливо актуальним у 2025 році, який я називаю роком ШІ–агентів. Я прогнозую, що команди можуть значно скоротитися завдяки штучному інтелекту, який бере на себе частину рутинної роботи. «Зараз вже такий час, коли ви можете оточити себе агентами зі штучним інтелектом і бути одним в команді, одною в команді живою людиною, – кажу я. Це змінює вимоги до освіти, адже майбутні фахівці мають не просто знати мови програмування, а вміти ставити завдання та ефективно співпрацювати з новими «колегами».
Як Ви підтримуєте актуальність своїх знань?
Я не обмежуюся одним джерелом: активно використовую поштові розсилки, YouTube–канали та Telegram–групи. Сучасні інструменти на основі штучного інтелекту допомагають мені фільтрувати та аналізувати величезні потоки інформації. Наприклад, я використовую бота, який щоранку надсилає мені 15 найактуальніших статей на цікаву для мене тему. Але не менш важливим є «живе» спілкування. Участь у конференціях та семінарах допомагає вийти з «інформаційної бульбашки» та почути думки колег.
Сьогодні викладач – це не лише джерело знань, а партнер у розвитку. Досвід Віктора Каука доводить: аби бути актуальним, потрібно самому надихатися тим, що викладаєш, постійно вчитись і тримати руку на пульсі індустрії. У поєднанні освіти й практики народжується нова якість навчання – жива, адаптивна, натхненна. Саме така освіта готує не просто фахівців, а людей, які можуть впевнено діяти в непередбачуваному світі. Днями стартував набір на щорічну програму Teacher’s Internship, яку вже 8 років поспіль проводить EPAM Campus. Її мета – поглибити зв’язок викладачів з ІТ–індустрією, щоб краще розуміти сьогоднішні реалії та передавати студентам максимально прикладні знання й навички. Цьогоріч акцент – на бізнес–аналізі та проєктному менеджменті. Реєстрація відкрита до 11 серпня – деталі за посиланням.
